Іван і Феба: книга про любов, революцію та Ужгород

Назва книги Оксани Луцишиної «Іван і Феба» наче б то натякає, що буде про любов. А ще починається все з весілля!

Весілля, не як подія на один день, а як цілий довгий процес, знайомий мені зі сільського дитинства на Волині, попри те, що події у книзі в основному розгортаються на Закарпатті. Похід до сповіді перед шлюбом, готування страв всім жіночим родом, а наречена обов’язково перемиває скло. Те скло, яким ніхто не користується, але обов’язково перемивається перед кожним великим святом. 

А насправді книга про нелюбов, у якій живе і пара головних героїв, і їхні батьки, і їхні родичі, які не навчені любити, а звикли жити у постійному надриві, без уміння слухати ні себе, ні близьких. 

Феба у романі є, але не звучить. Вона продирається на сторінки лише двома монологами, коли мовчати більше не сила. Натомість багато говорить головний герой книги Іван – учасник студентської Революції на граніті.

Разом з ним читачі опиняються у Львові на зорі Незалежності України, бо там Іван вчиться. Далі відправляються у Київ, де Іван та півтори сотні таких же студентів  з різних куточків України, вийшли на Площу Жовтневої революції, яка нині називається Майданом Незалежності. 

Тоді молоді українці оголосили голодування і серйозні політичні вимоги, зокрема, недопущення підписання нового союзного договору. Я часто думаю, звідки взялися ті хлопці і дівчата, які ще при сильному КГБ, наявну смертну кару та живому Союзі, врешті-решт, набралися сміливості піти на протест? Відповідь знаходиться постійно в рядках книги на кшталт цього діалогу: 

— У нього був родич репресований. 

—А в кого не було родичів репресованих?

Авторка книги Оксана Луцишина, щоб написати роман, спілкувалася з багатьма учасниками Революції на граніті, щоб максимально точно відтворити образи і хронологію подій. Цей епізод нашої історії досі лишається у колективній пам’яті українців дуже фрагментарним і туманним: в 90-х про голодування довго не повідомляли в пресі, у пізніших шкільних підручниках написано дуже схематично, принаймні у мої шкільні роки не дуже про це розказували, хоча на 1 вересня дітям проводили перші уроки, як круто, що Україна відмовилася від ядерної зброї. 

Мені був цінним і новим факт про те, що студентський протест отримав нове дихання, коли його підтримали робітники столичного заводу «Арсенал», а за ними вийшли й інші кияни. Бо ж наступні два Майдани мали схожий ефект: тільки тоді був успіх, коли підіймався Київ.  

Журналістка Наталія Пахайчук

… Врешті Іван після бурхливого студентського життя вимушений повернутися в рідний Ужгород, бо КГБ не вмер, а пішов у підпілля і продовжує псувати життя, а часом і відбирати його. Іван закошмарений постійним переслідуванням залишає Львів, кохану, друзів і залягає на дно.

Так залягає, що не може вибратися з нього наступні десятиліття. Він живе і поступово деградує з авторитарною матір’ю-«матерою», батьком-алкоголіком, дружиною-поеткою, яка травмована пологами, патріархатом і матріархатом водночас, і тотальною нереалізованістю. 

І на фоні історії такої типової закарпатської сім’ї читачі дізнаються, яким був Ужгород  дев’яностих і нульових. Авторка роману, яка родом з цього міста, у свій час записувала багато епізодів, як от про взуття, яке продавалося у книжковому магазині, чи про базар на міському стадіоні. Ці штрихи чудово ілюструють як змінювалася країна, як дорослішало покоління, молодість якого припала на зміну епох і як багато хто не давав раду вигребти. 

«Іван і Феба» — це книга про покоління, яке мало іскру, але задихнулося у чаді від мотлоху, який воно підпалило.  

Довідково: 

Оксана Луцишина видала книгу «Іван і Феба» у 2019 році, а у 2021 отримала за неї Шевченківську премію. Письменниця народилася в Ужгороді, а нині проживає у Сполучених Штатах Америки, працює викладачкою Техаського університету.