Найголовніше – це внутрішнє відчуття свята і спокою
-
-
>
-
>
-
>
837
Ананаси, ківі, помело, грейпфрут, оливки та авокадо…
Якби моя баба, Царство їй небесне, почула, що в мене на Святвечір на столі такі продукти, то сказала б, що «в мене не всі вдома».
Ай, мала б рацію. В мене справді не всі вдома. Цьогоріч ми з донькою Даніеллою вперше відзначали Різдво вдвох. ВідзначаЛИ, бо 25 ми вже колядували. Проте 7 січня відзначають всі мої рідні та ми дистанційно теж з ними.
Сьогодні нахлинула ностальгія і пригадались традиції Святої вечері вдома. Весь день 6 січня мама готувала і пісні страви на Святвечір, і не пісні для Різдва. Тато чистив, маринував рибу та займався чоловічими справами, а старші брат і сестри допомагали в міру своїх сил. А мені, щоб я не плуталась під ногами, давали книгу на релігійну тематику, жовтеньку з багатьма ілюстраціями, і просили прочитати всю.
Сідали вечеряти ми пізно.
Кутю ми не готували ніколи. Але зазвичай ставили на стіл росіл (суп з квасолі та квашеної капусти), рибу смажену, оселедець, кремзлики, вареники, картоплю (такою смачною вона виходила тільки раз в році), квасолю, гриби з капустою тушковані, огірочки та аджику.
Обов’язково на столі, попри традиційні 12 страв, була свічка, тепле вино (яке мусили всі бодай пригубити), сіль та крайчун (хліб, булка чи коровай, який мав стояти на столі аж до Бабиного Святого вечора, 18 січня). А дідух (в нас його називали снопиком), який ми на свій дитячий смак прикрашали дощиком, а мама обмотувала основу вишиваним рушником, заносив тато до кімнати, де був накритий стіл. Вітався «Дай Боже добрий Святий вечір!», а ми відповідали «Дай Боже здоров‘я!», і так тричі.
Далі ми всі молилися і сідали вечеряти.
За вечерею можна було говорити лише про щось хороше, не сваритись, треба було скуштувати всі страви, і не можна вставати з-за столу до завершення.
Після ж ми колядували. Страви залишалися на столі та в тій кімнаті не вимикали світло аж до ранку. Дехто ставив під стіл солому, або ж зв’язував ніжки столу, аби родина була дружною, проте в нашій сім’ї такого ніколи не робили.
Вночі приходили бетлегеми.
Ну, а зраночку можна було вже їсти не пісні страви, але спершу треба було помити обличчя водою з монетами.
Такі цікаві різдвяні традиції з дитинства.
А найголовніше – це внутрішнє відчуття свята і спокою.
Цьогоріч я вперше відчула, що той святковий настрій, який раніше відчувала в родині, мушу створювати сама. Аби дитина знала традиції, цінувала і передавала своїм дітям. Хоч у такому, видозміненому, варіанті.
Настрою відзначати в мене немає ще з 2022 року, проте 6 січня у двобої між моїм внутрішнім раціоналістом та внутрішньою сентиментальною дитиною було досягнуто компромісу.
Все ті ж пісні 12 страв, але ті, які ми любимо. Все те ж свято з рідними, але дистанційно з обміном фото святкових столів.
Бажаємо кожній українській родині, аби дуже скоро зібралися всі рідні вдома за столом і під мирним українським небом!
Дякуємо ЗСУ за захист!
