У Перечині вшанували 90 роковини Голодомору в Україні

Традиційно у четверту суботу листопада (з 1998 року), яка 2023-го припадає на 25 листопада, в Україні вшановують пам’ять жертв масових голодів 1921-1923 та 1946-1947 років та Голодомору-геноциду 1932-1933 років.
У центральному скверику Перечина зібралось чимало жителів громади, представники органу місцевого самоврядування, працівники поліції, освіти, культури, діти, щоб в скорботі низько схилити голови перед пам’яттю людей, які загинули мученицькою смертю внаслідок штучного голодомору 1932-1933 років. Про це інформує Карпатський об'єктив.
Присутні вшанували пам’ять про загиблих хвилиною мовчання. Настоятель греко-католицького храму св.Миколая отець Мирослав та православної церкви Покрови Пресвятої Богородиці отець Андрій відслужили панахиду за невинно убієнними. Після молитви свічки пам’яті люди поставили і запалили біля екуменічного Хреста.
Працівники КЗ «Публічна бібліотека» Перечинської міської ради розгорнули книжково-інформаційну виставку-реквієм «Пам’ять про скорботні 1932-1933 роки». Бібліотекар Вікторія Ганич розповіла кореспондентці «Карпатського об’єктива», що із скарбниці книгозбірні представили 25 видань, в яких історики, дослідники, очевидці розповіли про злочинну акцію тоталітарного режиму проти українського народу, яка болить і нагадує про себе й зараз. Україна пам’ятає, світ визнає.
Суботнього вечора 26 листопада на підвіконнях перечинських осель горіли свічки, лампадки пам’яті за загиблими українцями внаслідок штучного Голодомору.
«Від голоду в Україні померли мільйони жінок, чоловіків, дітей. – Чотири мільйони, п’ять мільйонів – точних даних нема, але це велика кількість невинних людей, яких радянський режим закатував голодом. Голод – це страшне, це жах. Тут день не поїси у п’ятницю під час посту, то вже не маєш сил, нервозна не така. А тут люди нічого не їли днями, тижнями, місяцями. Від голоду пухли, сходили з розуму. Коли переглядаю кінохроніку, читаю спогади очевидців, і навіть художні твори про пережите нашими людьми, то кров у жилах холоне. Щороку приєднуюся до всеукраїнської акції, запалюю свічку пам’яті, стаю на коліна перед іконами і молюся за вічний спочинок невинно убієнних мільйонів українців. Залучаю сина з невісткою, онуків. Ми маємо знати свою історію і протистояти тій орді, яка суне на нас, вкотре хоче знищити», – поділилася своїми емоціями 76-річна Ірина Василівна.