Подружжя волонтерів з Ужгорода з початку повномасштабного вторгнення відправили на потреби ЗСУ понад 60 автомобілів
-
-
>
-
>
-
>
315
Етнічні кримські татари Вячеслав та Усніє Мисько, які проживають в Ужгороді, з початку з повномасштабного вторгнення відправили українським захисникам понад 60 автомобілів на потреби ЗСУ.
У 2014 році подружжя Вячеслав та Усніє Мисько змушені були виїхати з Криму через анексію півострова. Волонтерити подружжя почали у березні 2022, тоді ж і створили громадську організацію «Шан». Про це пише Суспільне.
«Насправді ми думали, що ще у 2014 це так легко все не закінчиться. Тобто ми вже їхали на захід, тому що знали що це далеко і до нас можуть не дістати. Але як виявилося, ворог дуже такий, що немає людяності, нічого святого немає, не шкодують, ні дітей, ні жінок нікого. І насправді коли це все почалося ми самі збиралися їхати, тобто в нас було купа можливостей, щоб все покинути як є і щоб розпочати знову з нуля, але краще життя. Але він прийшов одного дня, дуже пізно, я кажу, де ти був, дуже страшно, перші тривоги. Він каже, там люди їдуть. І каже: як ми все лишимо, адже в них нікого нема. Я тоді дуже егоїстично сказала, адже треба спасати сім'ю і дітей. А він знову: в них нікого нема, як ми поїдемо. Я тоді сказала: твоя правда. Так розпочалася наша діяльність: ми навіть не знали, чи волонтери ми. Він просто хотів прихистити тих людей, що їхали», — розповідає Усніє Мисько.
З початку повномасштабного вторгнення подружжя Мисько надали прихисток більше як тисячі вимушеним переселенцям. Для цього облаштували будинок в селі Чинадійово та створили громадську організацію «Шан».
«Загалом закупалося для військових все: починаючи від берців, форму, навіть купували зброю. Так само машини, була перша потреба була броньованій швидкій, потім друга швидка, так все починалося. Машини, якщо чесно, я ніколи не рахував, але мінімальна кількість, яку зафіксували на нашій організації це 60 машин, але також привозили машини, коли люди не могли вивезти з-за кордону», — додає Вячеслав Мисько.
Найважче у волонтерстві, розповідають Усніє та Вячеслав, коли попри фінансові складнощі та бажання пожити спокійним життям, вони не можуть відмовити у військовим у допомозі.
«Тому ми робимо ці збори, намагаємося ці гроші зібрати, на ту ж машину, на той же дизель, щоб щось довезти. Найважче, це коли просили, а ти не встиг, коли вже не треба, знаєте. Збираєш, людині, черевики, шкарпетки, а людини вже не треба, її нема. Вже дзвонять і кажуть, вже не треба, якщо можна вже на мішки і збираєш по двісті гривень на той мішок, — додають волонтери.
Попри всі складнощі та перепони, Усніє та Вячеслав кажуть, що будуть волонтерити до перемоги України.
