Отто Ревтій: «Так, я – аутист, але не бачу в цьому особливої проблеми»

13 Листопада 2021, 12:14
На фото: Отто Ревтій 742
На фото: Отто Ревтій

Якби це інтерв’ю вийшло на кілька місяців раніше, то у заголовку красивими прописними літерами значилося б «Отто Ревтій – фахівець з мерчендайзингу молочної продукції однієї з найпопулярніших торгових мереж», але нещодавно власники ТВК «Львівхолод» прийняли рішення про закриття свого супермаркету у нашому місті, і, на превеликий жаль, молодий чоловік залишився без роботи. Та ми справедливо вважаємо, що людина, яка своєю щирістю завоювала прихильність не те, що десятків, а сотень, чи навіть тисяч людей, будучи при цьому постаттю знаною, але абсолютно «не публічною», точно заслуговує на те, аби стати героєм нашої публікації.

Як вдалося Отто Ревтію сформувати імідж «позитивного свалявчанина зі щирою посмішкою», чому молодий чоловік не любить «ярликів», та як йому вдається руйнувати стереотипи, – про це та багато іншого дізнавайтеся у ексклюзивному інтерв’ю.

За освітою ви – оператор комп’ютерного набору. Розкажіть, що спонукало змінити професію?

– При виборі професії керувався тільки одним критерієм – «універсальність», тому після закінчення Свалявської загальноосвітньої школи №1 (нині ЗЗСО №1 Свалявської міської ради – авт.), зупинив свій вибір на професії ОКН-щика, яка якраз і передбачає володіння   базовими навичками користування ПК, необхідними у сучасному світі. Навчання було захоплюючим, однак, кажучи відверто, після одержання диплому я швидко втомився від «рутинної» роботи.

Тобто певний час за фахом ви все ж таки працювали?

– Так. Трудився за спеціальністю на базі ТОВ «Свалява-міськбуд», але пропрацювавши там близько п’яти місяців, усвідомив: «Чогось мені не вистачає»…

І чого саме вам, на вашу думку, не вистачало?

Спілкування. Знаю, у моєму випадку як людини, яка має розлади аутичного спектру, це звучить трохи дивно, але саме цей фактор, що є важливою частиною соціалізації, спонукав до реалізації у інших сферах діяльності. До того ж, ніколи не вважав себе «особою з особливими потребами» у тому розумінні, в якому зазвичай вживають це словосполучення більшість людей. Так, я – аутист, але не бачу у цьому особливої проблеми. Та й узагалі не вважаю це НАДпроблемою: ну, поводжуся, трохи вдумливіше приймаючи певні рішення – так, інакше дивлюся на таке поняття, як «оточення» – теж так, бо, кажучи відверто, мені важко «переналаштуватись» умовно кажучи «за один раз», (зазвичай, на аналіз довколишнього витрачаю трохи більше часу, аніж інші люди). От і все. Але, думаю, саме ця риса робить мене виваженішим. 

Зрештою, світові відомо чимало прикладів, коли наявність у людей РАС ніяким чином не завадила їм стати успішними. Режисер Стенлі Кубрик, зірка поп-арту українського походження Енді Уорхол, один із засновників Microsoft Білл Гейтс і навіть президент США Томас Джефферсон. Знаєте, що об’єднує усіх цих людей? Усі вони народилися з РАС. 

Коли я про це дізнався то сказав собі: «Раз вони змогли домогтися чогось хорошого у своєму житті, то я теж зможу». Просто свого часу усвідомив: на наявність у себе РАС-синдрому я вплинути не можу точно так само, як і більшість людей не можуть вплинути на висоту свого зросту, чи, приміром, розмір ноги або колір шкіри. Я, так би мовити, «зламав стереотип» – просто прийняв цей факт і вирішив «не заморочуватись». У мене був вибір: жити повноцінним життям або загнати себе «в кокон». І, здається, я вибрав кращий із варіантів. Звісно, у прийнятті такого рішення важливу роль відіграла атмосфера у родині, адже там ніколи не робили акцент на моїх особливостях. 

Саме тому ви і пішли працювати мерчендайзером молочної продукції до продуктового магазину? 

Так, але забігаючи наперед, скажу: спочатку це була лише «праця заради праці». Бо ж після нетривалої перерви, а між тим деякий час працював ще й на ТОВ «Форшнер-Україна», я  вирішив спробувати для себе щось нове. Зізнаюся, бували дні коли мені відверто не хотілося йти на ту роботу. Та пройшло всього кілька місяців, і свою трудову зайнятість я почав сприймати дещо по-філософськи. Або навіть не так – я на людей навчився дивитися з іншого ракурсу.

Тобто?

– Ну от, скажімо, якщо у десяти осіб я взяв і запитав би: «Як ви ставитеся до вашого лікуючого лікаря?», то, напевно, відповідь: «З повагою» дало б щонайменше вісім із опитаних. А якою була б відповідь, якби замість лікаря я, умовно, поставив би прибиральницю Центру надання ПМСД, як гадайте? Думаю дев’ять із десяти запитали б: «Хто це взагалі така?». Приклад,  наголошую, умовний, та уся справа в тому, що ми, зазвичай, рідко звертаємо увагу на, так би мовити, «другорядних» осіб, в той час як саме такі, на перший погляд, непримітні постаті роблять життя інших у дечому легшим і набагато комфортнішим. А ще «обслуговуючий персонал» помічає такі деталі, над якими мало хто замислюється глобально.

За майже три роки роботи в супермаркеті я не тільки встиг вивчити смаки більшості клієнтів магазину, а ще й «заочно» стати членом їхніх родин, так би мовити. Уявляйте, скільки разів дізнавався про проблеми й переживання, радощі та успіхи, у кого як вдаються справи на роботі чи в особистому житті? І усе це – випадково: під час розмов по телефону, чи коли до магазину ходили не поодинці, а компанією. А інколи люди самі щось розповідали, бо мали потребу з кимось поділитися тим, що відбувається у їхньому житті. Але найбільше, за чим сумуватиму, це – колектив. Не без нюансів, звичайно, але всі ми були там однією великою сім’єю.

Кажуть, ви були там одним із найпозитивніших працівників?

– Правда? Приємно чути, хоча зізнаюся, що ніколи не ставив за мету бути «кращим», чи «гіршим». Просто, дивлячись на людей, я намагався бути максимально щирим з усіма. У сучасному житті й так забагато негативу. Зрештою, я всього-навсього був таким як є.

Ви сказали, що важливу роль у тому, ким ви є зараз, відіграла атмосфера у родині. Чи не вважає сім’я, що нащадкові людини, яка протягом двох скликань була керманичем нашого міста, не личить працювати у масмаркеті?

– Абсолютно ні. У нашій родині ані мене, ані моїх брата чи сестру не виховували в дусі «нащадків міського голови». Це – «ярлик», а їх, чесно кажучи, я не дуже люблю. 

Так, була певна відповідальність з цього приводу, бо життя не закінчується паралельно зі строком каденції. У нашій родині завжди усвідомлювали цей факт, тому ми ніколи не «козиряли» батьковим статусом. Для мене, брата і сестри батько завжди був і залишатиметься насамперед батьком, тобто тією людиною, з якою можна і порадіти, і порадитися, розділити все позитивне і не дуже позитивне, людиною, на чиє плече ми, як діти свого батька, завжди можемо розраховувати і навпаки – подарувати йому свою підтримку, якщо у цьому виникне потреба. 

А щодо роботи, то насправді у родині ніколи не намагалися зробити з мене юриста чи політолога (сміється, – авт.). Та й не соціальний статус характеризує людину. До того ж робота приносила мені задоволення. Мені не відомо, чому саме закрили «Рукавичку», але дуже прикро з цього приводу.

Яким бачите своє подальше майбутнє?

Продовжую «шукати себе», тому був би дуже радий знайти якусь цікаву роботу. Приємно знати, що серед мешканців нашого міста маю імідж позитивної людини, тож таким і залишатимусь. Принаймні, сподіваюся. Як складатимуться обставини щодо усього іншого – покаже час.  

Автор: Наталка Сольва

 

Коментар
29/11/2021 Неділя
28.11.2021
27.11.2021
26.11.2021