«Мама померла, а мене хотіли вивезти до Росії», – десятирічний Ілля з Маріуполя тепер живе в Ужгороді
-
-
>
-
>
-
>
1806
Від обстрілів ховалися в підвалах, їжу готували на мангалі та пили дощову воду. Історію виживання під постійними обстрілами Район.Ужгород розказав десятирічний Ілля. Він перший хлопчик, якого вдалося врятувати з окупації після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
До 24 лютого 2022 року Ілля з мамою жив на околиці Маріуполя. Та коли почалися обстріли, переїхали в центр, де, як їм тоді здавалося, було безпечніше. Майже місяць ховалися в різних підвалах та бомбосховищах. Коли стихало, виходили на вулицю, щоб приготувати їжу на мангалі. Пили дощову воду.
А коли вирішили повернутися додому, потрапили під обстріл.
«Мамі уламок потрапив в чоло, і сусідка дотягнула її до себе додому. А мене поранило в ногу», – пригадує Ілля.
Тієї ж ночі мати хлопця загинула. Похоронили її у дворі власного будинку. А Іллю російські військові вивезли спершу до Новоазовська, а потім в Донецьк на лікування.
Хлопець каже, що там йому робили операцію без наркозу, а ногу хотіли ампутувати. Та коли він поворухнув пальцями, передумали.
Тоді в лікарню приїхали знімати місцеві канали. Саме завдяки інтерв'ю, яке хлопець дав, про його місцеперебування дізналася бабуся Олена Матвієнко. Жінка ще з 2017 року живе в Ужгороді. Як тільки почула, що Іллю хочуть вивезти в Росію, почала шукати шляхи, щоб забрати його до себе. Майже місяць оформляла опікунство і наприкінці квітня повернула онука на підконтрольну Україні територію.
«17 квітня ми виїхали за Іллею. Чотири кордони перетнули і потягом, і літаком, і автівками їхали, тиждень туди добиралися. А 24 квітня, якраз на Великдень я забрала Іллю», – розповіла пані Олена.
Уже в Києві з ноги Іллі витягли чотири великі уламки, ще 11 дрібних – досі залишаються в тілі хлопчика. Свій перший ювілей він теж відсвяткував в лікарні. Привітати його прийшли знаменитості: Святослав Вакарчук, Ектор Хіменес Браво та президент України Володимир Зеленський.
Зараз Ілля майже повністю відновився, навчається в четвертому класі однієї з ужгородських шкіл. Має багато друзів та вже не боїться гучних звуків, каже бабуся. Але про пережите забувати не хоче, аби знову і знову всім нагадувати про злочини окупантів.
