«Совине гніздо»: в Ужгороді волонтери видають допомогу й створюють проєкти для дітей та літніх людей

Склад гуманітарної допомоги «Совине гніздо» в центрі Ужгорода розпочав роботу в перші дні повномасштабної війни. Волонтери працювали цілодобово, допомагаючи тисячам людей отримати продукти та одяг.

Зараз, за офіційними даними, в Ужгороді зареєстровано 27 тисяч переселенців, хоча реальна кількість тих, хто тут проживає, за даними мобільних операторів, становить близько 30 тисяч осіб.

Наразі «Совине гніздо» не лише забезпечує гуманітарну допомогу, а й активно розвиває соціальні проєкти для дітей та літніх людей. Тут діють безплатні заняття для переселенців і місцевих мешканців, а також функціонує «Совина школа» для дітей, майстер-класи та курси комп'ютерної грамотності для людей похилого віку.

Більше про роботу центру дізнавалася журналістка Район.Ужгород.

Торік видавали продукти раз на три-чотири місяці, зараз – раз на місяць

Вікторія Синьо

«Я прийшла волонтерити на другий день війни. Один день провела вдома, читаючи новини, і зрозуміла, що, аби впоратися з шоком, мені легше буде діяти, ніж просто сидіти без діла», – розповідає очільниця центру Вікторія Синьо.

З її слів, у «нормальному житті» вона викладачка німецької мови в університеті. До війни Вікторія керувала громадською організацією, яка підтримувала зв'язки з містом партнером Ужгорода – Дармштатом (Німеччина). Зараз жінка очолює гуманітарний центр «Совине гніздо».

Ужгородська міська адміністрація створила центр в перший день війни. Оскільки будівля стояла пусткою, то вирішили, що тут буде центр прийому та розподілу гуманітарної допомоги. І з 2022 року організація офіційно працює як благодійний фонд.

Зі слів очільниці, спочатку вони сортували те, що принесли ужгородці. Частина людей, які працювали в міській раді, перейшли сюди. Через те, що через центр проходили дві-три тисячі осіб в день, працювати доводилось цілодобово.

Згодом команда швидко виросла до близько 200 осіб. Більша частина з них були переселенці, які отримали допомогу, і прагнули допомагати іншим. Зараз в команді – 25 людей. Частково ужгородці, які приходять після обіду, частково переселенці.

Приміщення складу

«У нас є сімейна пара з Дніпра, лікарка з Кривого Рогу, вчителька української мови з Сіверськодонецька», – каже Вікторія.

Склади гуманітарної допомоги знаходиться у підвальних приміщеннях XVIII століття. Перед війною їх використовували для проведення винних фестивалів, ярмарків, конференцій та виставок. Тут немає опалення і є сирість. 

Вікторія Синьо каже, що часто жартує, що так всі волонтери «на довше збережуться». Але розташування центру і безплатна оренда робить його зручним для всіх.

На складі тримають продукти, одяг, предмети гігієни та побутові речі. Залежно від дня тижня відбувається видача. Наприклад, окремо є дитячий день на отримання підгузків, дитячого харчування, одягу та іграшок.

«Ми намагаємося тримати запаси продуктів так, щоб вистачило на три-чотири видачі. Тобто десь на місяць, щоб не залишитися без нічого. Минулого року видавали раз на три-чотири місяці, зараз – раз на місяць», – пояснює очільниця центру.

Дитячий одяг

Спочатку відбувається реєстрація, а вже наступного дня видача. Також є можливість отримати продукти в живій черзі. Реєстрація інколи триває 30-40 хвилин, а інколи – дві хвилини. 

Звісно, центр працює й на прийом гуманітарної допомоги. Її надають організації та звичайні люди. Вікторія каже, що іноді приносили досить неочікувані речі, наприклад, вібратори. Одяг містяни й переселенці, які виїздять, приносять дотепер. Найнеприємніше, зі слів жінки, це те, що час від часу несуть брудні речі.

«Я розумію, що не всі дивляться, але інколи буває настільки брудне, що мені шкода колег. Теж буває, помер хтось із родини, і люди кажуть, що ми принесемо одяг. Не хочеш образити, бо розумію, що в людини й так горе, але з іншого боку розумію, що принесуть з дідуся якісь костюми чи хутряні шапки, які просто розлізатимуться в руках», – пояснює волонтерка.

Окрім того, багато гумдопомоги звідси відправляють в прифронтові регіони. За пів року близько 40 тонн вантажів відправлені в напрямку Запоріжжя, Дніпра і Харкова.

Під час видачі гуманітарної допомоги волонтери спілкуються з людьми та чують дуже різні історії. Керівниця центру каже, що нерідко люди розповідають, як родичі залишили своїх практично лежачих близьких і поїхали, не сильно цікавлячись, як людина виживе.

«У нас є жінка, рідні якої в Польщі. Вона має рак, жила певний час з рідними за кордоном, а потім повернулась в Україну. Додому вона не може повернутися, оскільки це окуповані території, але попри все хоче жити в Україні. Хоча б той час, який їй залишився», – каже очільниця центру.

Бабусі та дідусі освоюють смартфони, а діти – фінансову грамотність

Влітку 2022 року команда усвідомила, що гуманітарна допомога – це звісно добре, але треба робити ще щось. Так виникла «Совина школа» для підлітків і дітей, які приїхали на Закарпаття. Школа теж частково фінансується від німецьких партнерів.

«Вони не зобов'язані відвідувати школу офлайн і спілкуватися з однолітками, адже можуть навчатися онлайн. Багато з них вже 2,5 роки продовжують навчатися у своїх рідних школах дистанційно», – каже волонтерка.

І для налагодження соціальних зв'язків зробили цю школу, яка працює й дотепер. Для дітей це безплатно. Але команда завжди в пошуку коштів, щоб закупити розхідники на майстер-класи та підтримати викладачів.

«Совина школа» також навчає дітей фінансової грамотності. Учні курсу навіть апробовували бізнес-ідеї на літо по вигулу собак.

У 2023 році тут розробили проєкт для жінок ВПО. А цьогоріч запустили проєкти для людей похилого віку: швейна майстерня, кулінарні курси, екскурсії містом і курс «Смартфон для бабусі та дідуся».

Частину занять проводять у приміщеннях складу, а частину у приміщенні організації партнерів.

«Ці люди, про яких, на жаль, часто забувають. Коли я заходжу у швейну майстерню, то вони там співають, про політику говорять, і в них очі горять. Вони часто довго засиджуються, бо шиють подушки та функціональну білизну для поранених військових. Але попри це, кажуть, «ми відчуваємо, що ми потрібні й корисні». Ті, хто вже опанував користування смартфонами, тепер обговорюють, як заробляти в інтернеті», – пояснює Вікторія Синьо.

На курсі "Смартфон для бабусь і дідусів"

Перше, чого волонтери навчили бабусь та дідусів, це перевіряти, де їде потрібна маршрутка.

Зі слів жінки, зараз до них приходять більше жінки. Хоча трапляються й чоловіки. Одному з них, який відвідує заняття, десь близько 70 років, він знає три мови, і  прийшов на виготовлення свічок. Спочатку казав, що не буде цього робити, а в кінці пішов з чотирма свічками.

На заняття волонтери запрошують переселенців і місцевих. Але поки переважають переселенці. На думку Вікторії, одна із причин – це те, що переселенців «вирвали з корінням» і залишили без соціальних зв’язків. А тут вони між своїми.

Через те, що «Совине гніздо» працює вже два з половиною роки, про них знають, і час від часу допомагають інші організації.

«Гуманітарна допомога важлива, але не менш важлива й соціальна взаємодія. Поки проєкт триває, робота йде. Після завершення деякі ініціативи продовжуються завдяки волонтерам, але не всі вдається розвивати. Ми плануємо розширювати проєкт на наступний рік. Моя мета – створити денний центр для людей похилого віку, де вони могли б стабільно тричі на тиждень зустрічатися, займатися й спілкуватися», – підсумовує Вікторія Синьо.